Мои Телевизоры

Поговорим о школе

Шумер против Египта

Бороды, наколки, качки

Обратно в мавзолей



Про радіоприймачі

Про радіоприймачі

Річ (поряд з крутими наручними годинниками) яка викликає у мене напади дикого сакрального інтересу що плавно переходить у фетишизм.

Ну а що говорити, для мене все дитинство приймач був майже тим же, чим для сучасного тінейджера інтернет, то є вікном у світ з якого я чув мовлення на різних мовах, західну музику, новини і т.д. Ніяких FM-діапазонів, ніяких безшумних налаштувань — я обожнюю шум ефіру, він мене заспокоює!

Трохи пізніше почав їх конструювати, спочатку детекторні, причому такі, наворочені — з варіометрами, точної настроюванням — і до перших супергетеродинів з «розстроєними контурами». Ех… який клас — намотувати катушки, налаштовувати їх в резонанс на необхідних частотах…

Межею мрій був німецький приймач «Grundig Ocean Boy» моделі 1972 року, в СРСР з нього частково злизали приймачі «Рига-104» і «Ленінград-002«. Я звичайно розумів що в мене його ніколи не буде, але от на початку 00-х, коли з’явилися інтернет-магазини я побачив що такий «Грюндіг» можна купити за 80-100 дол, причому у відмінному стані! Сума пліва і я як би навіть поривався, але… потім вирішив що нафіг потрібна ця дурна проекція нереалізованих дитячих бажань? Це приблизно те ж саме, що в 50 років трахнути «колишню 16-річну однокласницю».

Джерело:

Budyon

Рецензии

Техника

Статьи

Оперы